Напевно, буде просто незручно в самій родині перед дітьми доводити батьківську владу постійним посиланням на суспільне повноваження, що вимагає правильного виховання дитини. Виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази і пред'явлення суспільних прав узагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь.

Нарешті, сам зміст авторитету в тім і полягає, що він не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, видима, так сказати, простим дитячим оком.

Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто приходиться чути питання: що робити з дитиною, якщо він не слухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки в його очах не мають авторитету.

Відкіля береться батьківський авторитет, як він організується ?

Ті батьки, у яких діти «не слухаються», схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це – особливий талант. Якщо таланта ні, то і поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.

Є багато сортів такого помилкового авторитету. Ми розглянемо тут більш-менш докладно десяток цих сортів. Сподіваємося, що після такого розгляду легше буде з'ясувати, яким повинний бути авторитет дійсний.

Авторитет придушення. Це найстрашніший сорт авторитету хоча і не самий шкідливий. Більше всього таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить, завжди сердить, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручному випадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, – то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю родину, не тільки дітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але і тому, що робить мати нульовою істотою ,що здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися від страшного батька, він викликає дитячу неправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість.

Авторитет відстані. Є такі батьки, та й матері, що серйозно переконані: щоб діти слухалися, потрібно поменше з ними розмовляти, подалі триматися, зрідка тільки виступати у виді начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентських родинах. Тут суцільно і поруч у батька який-небудь окремий кабінет, з якого він показується зрідка, як первосвященик. Обідає він окремо, розважається окремо, навіть свої розпорядження по довіреній йому родині він передає через матір.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету відстані, але мабуть, більш шкідливий. У кожної людини є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони – самі заслужені, найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожнім кроці, показують і своїм дітям. Удома вони навіть більше бундючаться і надуваються, чим на роботі, вони тільки і роблять, що тлумачать про свої достоїнства, вони зарозуміло відносяться до інших людей. Буває дуже часто, що, уражені таким видом батька, починають чванитися і діти.

Авторитет педантизму. У цьому випадку батьки більше звертають уваги на дітей. Вони упевнені в тім що діти повинні кожне батьківське слово вислухувати з трепетом, що слово них – це святиня. Свої розпорядження вони віддають холодним тоном, і раз воно віддано, то негайно стає законом. Такі батьки більше всього бояться, як би діти не подумали, що папа помилився що папа людина не тверда. Якщо такий папа сказав: «Завтра буде дощ, гуляти не можна», то хоча б завтра була і гарна погода, усе-таки вважається, що гуляти не можна.

Авторитет резонерства. У цьому випадку батьки буквально заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями і повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів, може бути, навіть у жартівливому тоні, батько саджає його проти себе і починає нудну і докучливу мову. Такі батьки упевнені, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій родині завжди мало радості і посмішки. Батьки зі всіх сил намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дітей бути непогрішними. Але вони забувають, що діти – це не дорослі, що в дітей своє життя і що потрібно це життя поважати. Дитина живе більш емоційно, більш жагуче, чим дорослий, він найменше вміє займатися міркуваннями. Звичка мислити приходить до нього поступово і досить повільно, а постійні просторікування батьків, постійне їхній свербіння і балакучість проходять майже безвісти в їхній свідомості. У резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякого авторитету.

Авторитет любові. Це в нас найпоширеніший вид помилкового авторитету. Багато батьків переконані: щоб діти слухалися, потрібно, щоб вони любили, батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожнім кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні цілування, ласки, визнання сиплються на дітей у зовсім надлишковій кількості. Якщо дитина не слухається, у нього негайно запитують: «Виходить, ти папу не любиш?» Батьки ревниво стежать за вираженням дитячих очей і вимагають ніжності і любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: «Він страшно любить папу і страшно любить мене, він така ніжна дитина...»

Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають самі батьки.

Авторитет доброти. Це самий нерозумний вид авторитету. У цьому випадку дитяча слухняність також організується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками і виливами, а поступливістю, м'якістю, добротою батьків. Папа або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони усі дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони віддають перевагу сімейному світові, вони готові чим завгодно пожертвувати, тільки б усі було благополучно.

Авторитет дружби. Досить часто ще і діти не народилися, а між батьками є вже договір: наші діти будуть нашими друзями. У загальному це, звичайно, добре. Батько і син, мати і дочка можуть бути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейного колективу, і діти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється, або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такі родини приходиться іноді спостерігати серед інтелігенції. У цих родинах діти називають батьків Петьком або Марусею, потішаються над ними, грубо обривають, повчають на кожнім кроці, ні про яку слухняність не може бути і мови. Але тут немає і дружби, тому що ніяка дружба неможлива без взаємної поваги.

Авторитет підкупу – самий аморальний вид авторитету, коли слухняність проста купується подарунками й обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і говорять: будеш слухатися, – куплю тобі конячку; будеш слухатися, – підемо в цирк.

Ми розглянули кілька видів помилкового авторитету. Крім них, є ще багато сортів. Є авторитет веселості, авторитет ученості, авторитет «сорочки-хлопця», авторитет краси. Але буває часто і так, що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живуть як-небудь, як потрапило і як-небудь тягнуть волинку виховання дітей. Такі батьки завжди мечуться, як очманілі кішки, у повному безсиллі, у повному нерозумінні того, що вони роблять. Буває і так, що батько дотримує одного виду авторитету, а мати – іншого. Дітям у такому випадку приходиться бути насамперед дипломатами і навчитися лавірувати між папою і мамою. Нарешті, буває і так, що батьки просто не звертають уваги на дітей і думають тільки про свій спокій.

Авторитет необхідний у родині. Треба відрізняти дійсний авторитет від авторитету помилкового, заснованого на штучних принципах і прагнучого створити слухняність будь-якими засобами. Дійсний авторитет ґрунтується на вашій цивільній діяльності, на вашому цивільному почутті а вашому знанні життя дитини, на вашій допомозі йому і на вашій відповідальності за його виховання.

Будь – які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є добре відношення батьків та дітей, розуміння батьками внутрішнього світу своєї дитини її проблем, переживань, вміння ставити себе на місце дитини. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини. Але не дивлячись на це можна дати деякі рекомендації по вихованню дітей, ставлення до яких по-своєму – право кожного з батьків.

• Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа ні на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
• Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.- Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будите її любити за будь-яких обставин.
• Не бійтесь “залюбити” свою дитину, беріть її” на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
• В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
• Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Отже, для того, щоб підтримати дитину, необхідно:

1. Спиратись на сильні сторони дитини.
2. Уникати підкреслення невдач дитини.
3. Показувати, що ви задоволені дитиною.
4. Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.
5. Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на частини, з якими вона може впоратись.
6. Проводити більше часу з дитиною.
7. У стосунках з дитиною активно використовувати гумор.
8. Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб справитись із завданням.
9. Вміти взаємодіяти з дитиною.
10. Дозволяти дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо.
11. Уникати дисциплінарних заохочень і покарань.
12. Приймати індивідуальність дитини.
13. Проявляти емпатію (розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншогої особи) і віру у вашу дитину.

• створюйте позитивне емоційне ставлення до школи, в яку ходить дитина, і підтримуйте високий статус школи і вчителя при сімейному спілкуванні
• допомагайте, якщо це доцільно, при виконанні складних домашніх завдань, підтримуйте у дитини впевненість у своїх силах, високу самооцінку (“я з цим успішно впораюсь!”)
• запобігайте перевантаженню (фізичному та інтелектуальному), яке негативно впливає на стан психічного здоров’я. Сплануйте з дитиною раціональний режим дня так, щоб у ньому знайшлося місце і тривалим прогулянкам, і спортивним та рухливим іграм, і домашнім завданням, і щирим розмовам про проблеми і труднощі
• навчіть дитину доцільно використовувати позашкільний час, наприклад, привчайте вчасно обідати і відпочивати після уроків. Задане додому спробуйте зробити з нею того дня, коли з цього предмету був урок в школі. Тоді краще спрацьовує пам’ять і розуміння матеріалу виявляється глибшим. Виділіть “важкі” дні і частину завдань виконуйте заздалегідь
• виявляйте, підтримуйте і розвивайте здібності дитини до тих видів діяльності, якими вона захоплюється, і в яких має певні успіхи. Допомагайте дитині відкривати в собі сильні сторони (навички, риси), які цінуються, приймаються, дають відчуття внутрішньої рівноваги, поваги і довіри до себе.

Щоб бути успішним у навчанні та самонавчанні, підготуйте себе до цього, формуючи такі звички:

• Відповідайте за себе. Відповідальність — це усвідомлення того, що для досягнення успіху ви самі маєте визначити свої пріоритети, розподілити час і ресурси.
• Сконцентруйтеся на своїх цінностях і принципах. Не дозволяйте друзям і знайомим вказувати, що для вас важливо.
• Поставте першочергові речі першими. Не дозволяйте іншим відвертати вашу увагу від поставленої мети. Визначте час і місце своєї найбільшої продуктивності. Розташуйте пріоритети відповідно до ступеня складності матеріалу.
• Показуйте себе з кращого боку.
• Спочатку зрозумійте інших, а потім намагайтеся, щоб зрозуміли вас.
• Шукайте найкраще розв'язання проблеми.
• Будьте вимогливими до себе.

1. Постав перед собою завдання самостійно поліпшувати свої до¬сягнення в навчанні, виявляй при цьому наполегливість.
2. Подумай, які риси характеру потрібні тобі в самостійному жит¬ті, які з них ти можеш сформувати в себе під час навчання.
3. Проаналізуй, як ти виконуєш навчальні завдання. Дай собі від¬повідь на запитання:
   • Для чого ти вчишся?
   • Чи вмієш ти самостійно виконувати навчальні завдання?
   • Як ти перевіряєш себе: під час виконання домашнього завдання; коли вже все виконаєш; плануєш, який вийде результат?
   • Як довго ти можеш бути уважним і працездатним?
   • У який час протягом дня ти працюєш краще?
   • Чи вмієш ти зосередитися на навчальному завданні, коли тобі щось заважає?
   • Чи користуєшся ти пам'ятками під час виконання домашнього завдання?

Розподілити час — значить скласти розклад занять, дотримуватися його, організувати свої заняття відповідно до пріоритетів.

• Стежте за часом.
• Аналізуйте, як ви проводите час.
• Звітуйте перед собою, коли ви марно витрачаєте час.
• Зазначайте, коли ви працюєте продуктивно.

Знання про власний розподіл часу дозволяє спланувати краще свій час.

• Напишіть список, що потрібно зробити.
• Проранжуйте проблеми за ступенем значущості.
• Заведіть щоденник, заносьте туди заплановані справи.
• Заведіть записну книжку для довгострокового планування.

• Визначтеся з пріоритетами.
• Виділіть достатньо часу для сну, добре збалансованої дієти та дозвілля.
• Виділіть час для повторення відразу після навчальних занять.
• Сплануйте заняття 50-хвилинними блоками.
• Оберіть для занять місце, де вам не заважатимуть.
• Внесіть у розклад щотижневе повторювання.

1. Складання списку справ.
2. Упорядкування, класифікація справ у списку.
3. Розподіл списку на два: список регулярних справ і список інших справ.
4. Перетворення нерегулярних справ на регулярні й точно сплановані.
5. Розподіл регулярних справ на жорстко фіксовані в часі й ті, що мають часові рамки.
6. Чітке фіксування в часі регулярних справ, закріплення за ними одних і тих самих годин.
7. Визначення ступеня невідкладності нерегулярних справ, особливо тих, які можуть перетворитися на термінові.

1. Необхідно в середньому після кожної години розумової праці робити десятихвилинну перерву для відпочинку.
2. Відпочинок під час перерви має бути активним, саме це підвищує чутливість нервової системи, зміцнює увагу й пам'ять, активізує розумову діяльність.
3. Слід враховувати, що в першій половині дня більшість людей має вищу працездатність, ніж у другій.
4. Перш ніж стати до роботи, потрібно її продумати так, щоб у мозку склалася модель готової роботи і весь порядок трудових прийомів.
5. Потрібно обирати таку послідовність трудових дій, щоб результати вже виконаних операцій не були порушені наступними діями.
6. Слід прагнути до поліпшення умов для виконання наступних операцій у результаті попередніх дій.

1. Приступайте до роботи тільки після відпочинку.
2. Готуйте уроки «сьогодні на сьогодні»: це краща профілактика забування.
3. Починайте роботу з настановою запам'ятати надовго.
4. Під час виконання домашнього завдання чергуйте предмети різних циклів.
5. Постійно контролюйте якість виконаного завдання.

1. Починай готувати уроки з вивчення вірша.
2. Тихо прочитай вірш. Пам'ятай: читаєш вірш для того, щоб вивчити. З'ясуй усі незрозумілі слова і звороти.
3. Голосно прочитай вірш. Намагайся відчути його ритм.
4. Прочитай вірш втретє — голосно й виразно.
5. За дві хвилини повтори вірш уголос напам'ять 2—3 рази, за необхідності зазираючи в текст. Спробуй уявити події, описані у вірші, або його настрій.
6. Через три години двічі-тричі повтори вірш, не зазираючи в текст.
7. Перед сном ще раз повтори вірш.
8. Наступного ранку спочатку прочитай вірш, а потім розкажи напам'ять.